Хламідіоз – захворювання, що найчастіше зустрічається, що передається статевим шляхом (ЗПСШ). За даними ВООЗ він зустрічається в 1,7 та 7,4 рази частіше, ніж гонорея та сифіліс відповідно.
Збудник урогенітального хламідіозу - C. trachomatis - грамнегативна бактерія, патогенна виключно для людини, була відкрита в 1903 (Л. Гельберштедтер, С. Провачек). Це внутрішньоклітинна бактерія, що має РНК, ДНК, клітинну стінку та рибосоми. Життєвий цикл хламідій вивчений досить добре. Він складається із зміни двох фаз – активної, неінфекційної, внутрішньоклітинної у вигляді ретикулярних тілець (РТ) та неактивної, інфекційної, позаклітинної фази – елементарних тілець (ЕТ). Інкубаційний період – від 2-х тижнів до 1 місяця. Останнім часом відзначається скорочення інкубаційного періоду до 7-10 днів.
Життєвий цикл хламідій.
Елементарні тільця - це дрібні сферичні клітини з щільним нуклеотидом (див. малюнок нижче), оточені клітинною стінкою з невеликою кількістю цитоплазми. Оскільки це метаболічно неактивна форма існування хламідій вона практично не чутлива до антибіотиків. При попаданні в сечостатеві шляхи ЕТ фагоцитуються чутливими клітинами-мішенями та утворюють через стадію перехідних тілець (ПТ) мікроколонії ретикулярних тілець (РТ) усередині клітини-господаря.
Позаклітинний «розсип» хламідій, що утворилися після руйнування включення епітеліальної клітини. Видно електронно-щільні елементарні тільця (ЕТ), оточені клітинною стінкою (діаметр 200 - 300 нм), ретикулярні тільця (РТ) (діаметр 800-1000 нм) з електронно-прозорим нуклеоїдом, частина яких знаходиться в процесі поділу, і перехід ПТ) з електронно-щільним нуклеотидом та розрідженою периферичною зоною нуклеопласту.
Елементарні тільця (ЕТ) Chlamydia trachomatis (діаметр 250 нм) у матеріалі від хворого на хронічний простатит. Електронощільні елементарні тільця з ексцентрично розташованим щільнішим нуклеотидом оточені клітинною стінкою. Видно клітина плоского епітелію з мікроворсинками.
РТ характеризуються відносно більшими розмірами, вираженою метаболічною активністю, здатністю до швидкого розмноження. Деякі РТ всередині клітини знову трансформуються в ЕТ. Приблизно через 24 – 72 години у клітині формується вакуоль, заповнена РТ, ЕТ та ПТ, яка розриває власну оболонку та клітинну стінку, виходячи у міжклітинний простір та інфікуючи нові клітини.
Статевий контакт - основний шлях зараження.
Крім традиційного пенільно-вагінального достовірно доведено шлях інфікування хламідіями при орально-генітальному та (або) анально-генітальному статевих контактах. Передача через поцілунки не доведена.
Вертикальний шлях передачі.
Новонароджені інфікуються при проходженні плода через родові шляхи матері, хворий на хламідіоз.
Контактно-побутовий шлях зараження.
Теоретично також можливий, але не доведений документально (деякими дослідженнями встановлено збереження інфекційності хламідій на побутових предметах, у тому числі на бавовняних тканинах та на сидіннях унітазах у публічних туалетах до 2-х діб при температурі 18-19 градусів).
Однажды потрапивши в організм, за відсутності лікування, хламідії можуть залишатися там невизначено довго і викликати різні ускладнення. Вони є найчастішою причиною наступних захворювань:
- Хронічного простатиту;
- Негонококових уретритів;
- Хвороби Рейтера;
- гострого епідидиміту;
- Хронічних запальних захворювань органів малого тазу у жінок;
- Трубної безплідності та великого відсотка випадків позаматкової вагітності;
- Перинатальної інфекції кон'юнктиви та носоглотки;
- Розвитку фонових та передракових захворювань шийки матки;
- Аутоімунне безпліддя у чоловіків.
|
|
Слизово-гнійні виділення з уретри при хламідіозі. |
Гіперемія зіва при хламідійній інфекції. |
|
|
Шийка матки при хламідіозі. |
Хламідійний кон'юнктивіт. |
При зараженні хламідіозом відбувається поява в крові протихламідійних сироваткових імуноглобулінів А, М, G і ще низку інших імунологічних реакцій. Однак ні гуморальні, ні клітинні імунні реакції не призводять до мимовільного видалення хламідій з організму. Не розвивається так само резистентності до хламідіозу, тому можливі й повторні зараження та рецидиви інфекції.
До важливих особливостей урогенітального хламідіозу, крім його малосимптомності і частоти ускладнень, відноситься асоціація, що часто зустрічається, з іншими збудниками ЗПСШ, зокрема з урогенітальними мікоплазмами, гонококами, трихомонадами, гарднереллами, вірусом простого герпесу ІІ типу, дріжджовим.
При невдалому лікуванні хламідійної інфекції можливий розвиток L-форм та штамів хламідій, резистентних до антибактеріальних препаратів.
Діагностичні методи хламідіозу діляться на дві основні групи:
- Методи безпосереднього виявлення збудників;
- Методи виявлення антитіл до хламідій у сироватці крові хворих.
І ті та інші методики виявлення хламідійної інфекції мають свої переваги та недоліки. Їхня чутливість висока, проте не абсолютна. На думку D. Taylor-Robinson (1995), приблизно у 30% пацієнтів хламідії присутні в таких незначних кількостях, що не можуть бути виявлені ніякими імунними тестами, якою б чутливістю вони не мали. Тому, при діагностиці ЗПСШ та хламідіозу зокрема, фахівець має орієнтуватися не лише на лабораторні тести, а й обов'язково на клінічну картину хвороби. Підбір діагностичного методу має визначатися лікарем індивідуально.
